Від бліцкригу до Авдіївки. Топ-5 провалів російської армії в Україні
Поділитися
За час повномасштабної війни російські окупаційні війська зазнали уже кількох серйозних невдач. Про головні провали російського командування, які обернулися для агресорів справжніми катастрофами — у сьогоднішньому матеріалі Новини.LIVE.
Бліцкриг
Російська армія, готуючись до повномасштабного вторгнення на територію України, розраховувала на досить швидку військову операцію. Згодом цей план був сформульований у неофіційне (в основному, знущальне) гасло "Київ за три дні".
Причиною такого стану речей була, перш за все, швидка і безкровна (для російських "зелених чоловічків") окупація Кримського півострова. Тож російські військові під впливом власної ж пропаганди очікували, що їх зустрічатимуть так само, як зустрічали в Криму.
До того ж, досить швидкий перетин державного кордону України, коли обійшлося майже без бойових дій — тільки підтвердили уже сформовану думку у російського військово-політичного керівництва. Але насправді це, як стало відомо пізніше, був лише хитрий план українського Генштабу.
Вирішивши не вступати у бій прямо на кордоні, що загрожувало великими втратами, Збройні сили України дозволили окупантам розтягнутися на основних трасах — і вже там почали знищувати техніку і живу силу російських військ. Втрати на початку війни, аж до 3000 військовослужбовців за добу, були і залишаються найбільшими за усю історію "спеціальної військової операції".
Таким чином, росіяни не тільки не взяли Київ за три дні, а, застрягши під столицею на місяць, були змушені з ганьбою відступити. Саме після цього провалу в Кремлі заявили, що і не збиралися захоплювати Київ, а, мовляв, лише відволікали увагу України від Донбасу. Це недолуге виправдання тільки підтвердило — Росія програла дуже важливу битву за українську столицю.
Херсон
Після харківського контрнаступу Сил оборони України, контрнаступу, який став справжньою несподіванкою для окупантів, наступною ціллю ЗСУ став Херсон. Цей обласний центр, єдиний окупований росіянами з 24 лютого 2022 року, вони навіть встигли внести до власної Конституції із усією територією регіону, який у певний момент вони контролювали практично повністю.
Але восени 2022-го українська армія розпочала широкомасштабну операцію зі звільнення правобережної частини Херсонщини. На відміну від звільнення Ізюма та Куп’янська, ця операція не була секретом для росіян — але навіть це їм не допомогло.
Тодішній керівник окупаційного контингенту армії РФ в Україні генерал Суровікін довгий час заявляв, що тримає ситуацію під контролем. Але коли українські військові фактично знищили два мости через Дніпро — які були єдиними логістичними маршрутами для окупантів на лівий берег — стало зрозуміло, що Херсон окупанти не втримають.
Тож 11 листопада, попри усі попередні бравурні заяви росіян, Херсон знову повернувся під контроль української влади. А окупаційні війська зазнали дуже серйозної поразки — як прямої, на полі бою, так і пропагандистської, бо втратили "російське" місто і досі навіть не спробували його повернути під свій контроль.
Вугледар
Взимку російські окупаційні війська спробували відігратися за невдачі на півночі, у Херсонській та Миколаївській областях, на Харківщині — спробували відігратися під Вугледаром. На позиції українських військ у цьому районі окупанти у січні 2023 року кинули величезні сили. Принаймні, так здавалося тоді, бо нинішні події під Авдіївкою перевершили навіть вугледарську бійню.
Так, бій за це місто став справжньою бійнею, бо окупанти, які не зробили жодних висновків із поразки на початковому етапі війни, влаштували собі катастрофу власними руками. Зокрема, тому, що наступали колонами, які виявилися максимально вразливими для української артилерії.
Наприклад, тільки за тиждень боїв у лютому 2023 року росіяни втратили близько 130 одиниць техніки, з них 36 — танки. При цьому завдання захопити Вугледар не було виконане, це місто досі перебуває під контролем України. А саме після Вугледара з’явилося словосполучення "м’ясні штурми", що означає постійні атаки на ворожі позиції, закидання цих позицій тілами своїх військових, яких ніхто не рахує і не жаліє.
Бахмут
Саме так росіяни воювали понад пів року в районі іншого міста Донецької області, Бахмута. Але причина тут була особлива і до певної міри унікальна. На Бахмутському напрямку воювали підрозділи приватної військової компанії "Вагнер", якою тоді керував бізнесмен Євген Пригожин.
Пригожин, намагаючись продемонструвати власну успішність, вербував для своєї ПВК кримінальників у російських тюрмах та колоніях і воював без особливої підтримки кадрової армії (що виражалося, зокрема, в недостатній кількості техніки). І, покладаючись винятково на живу силу, намагався захопити Бахмут — то до однієї, то до іншої символічної для Росії та її керівництва дати.
Врешті-решт більшу частину Бахмута "вагнерівці" ціною страшних втрат змогли захопити — але ця перемога стала для окупантів воістину пірровою. На жодні спроби піти далі, на Краматорськ і Слов’янськ — як про це говорилося на початку бахмутської операції — у росіян уже не було ні сил, ні ресурсів. А зараз ситуація повернулася в інший бік, і Сили оборони України поступово відвойовують територію навколо Бахмута.
Авдіївка
Місто, яке розташоване неподалік від Донецька, ще з 2014 року було однією із гарячих точок на мапі російсько-української війни. Але до певного моменту — не було головною ділянкою фронту. Ситуація змінилася у жовтні 2023 року.
Наступ на Авдіївку став воістину безпрецедентним. Бо якщо під Бахмутом втрати росіян у живій силі навіть перевершували нинішні показники, то авдіївська операція обернулася для окупантів колосальними обсягами знищеної українською артилерією техніки. Рівень втрат перевищив навіть показники вугледарського провалу.
Ще одним яскравим показником провальних дій російського військово-політичного командування стало те, що під Авдіївкою були помічені відверто застарілі зразки ще радянської чи навіть російської, до Жовтневого перевороту, зброї. Так, росіяни почали використовувати автомобілі ГАЗ-АА, які увійшли в історію Другої світової війни, та гвинтівки Мосіна, що відзначилися ще у Першій світовій.
За словами відомого експерта, полковника ЗСУ Петра Черника, до якого Новини.LIVE звернулися за коментарем, така ситуація означає, що у росіян справді закінчилися запаси сучасної зброї. Але, разом з тим, це також сигнал про те, що країна-агресор буде воювати до останнього. Не рахуючись ні з величезним числом втрат, ні з відсутністю якісної зброї, техніки та боєприпасів.
Тож цілком імовірно, що список провалів та катастроф російської армії на фронтах нинішньої війни не завершиться Авдіївкою, а продовжиться. Людей і застарілої техніки на складах в Росії ще багато — тож Путіну, Шойгу і Герасимову ще є кого кидати у жерло розв’язаної ними і фактично програної війни.
Читайте Новини.LIVE!
