Топ-5 фортець України. Авдіївка

Північно-західне передмістя окупованого Донецька зараз є найгарячішою точкою на мапі театру воєнних дій. Про те, як ЗСУ тримають оборону і знищують ворога - у п’ятому, заключному матеріалі сьогоднішньої серії, присвяченої Дню Збройних сил України.

Війна за Авдіївку до 24 лютого 2022-го

На відміну від інших міст, про які йдеться у нашому циклі матеріалів про героїчну оборону Збройних сил України, для Авдіївки війна не розпочалася у день повномасштабного вторгнення російських військ. Причому навіть буквально — бо бойові дії в районі цього населеного пункту розпочалися ще 21 лютого, у день визнання Російською Федерацією незалежності квазідержав "ДНР" та "ЛНР".

А взагалі-то бої між підконтрольною Україні Авдіївкою та окупованим росіянами Донецьком тривали протягом усіх семи років, які розділили завершення донецької війни 2014-15 років та початок повномасштабної російсько-української війни, яка триває і досі.

Пік тих бойових дій мав місце навесні 2016 року. Після цього Збройні сили України поступово почали відтісняти окупантів у напрямку Ясинуватої та Донецька. Саме у таких умовах, в умовах форпосту і справжньої фортеці Авдіївку і застав початок великої війни.

"М’ясні штурми" Авдіївки

Уся попередня історія бойових дій в районі Авдіївки означала ще одну важливу деталь. Українська армія облаштовувала оборонні укріплення на цьому напрямку усі ці роки, з 2014 по 2022 роки. Тож на росіян чекав неприємний сюрприз у вигляді ешелонованої оборони, чому допомагав і промисловий ландшафт.

По-перше, терикони, які розташовані на українській частині цієї ділянки фронту, дозволяли контролювати територію, підконтрольну ворогу. Саме тому росіяни відчайдушно намагалися взяти під контроль хоча б один терикон і навіть у своєму класичному пропагандистському стилі заявляли про перемогу у боях за ці об’єкти.

По-друге, потужною лінією оборони став Авдіївський коксохімічний завод. Бої весни 2022 року за Маріуполь, бої на території заводу "Азовсталь", продемонстрували, що промислова зона може і має бути зручними об’єктами для оборони сама по собі. Саме так і сталося, об Авдіївський коксовім росіяни уже не перший місяць фактично стирають свої війська.

"Стирають" тому, що окупанти не зробили висновків ні з бахмутської "перемоги", ні з вугледарської поразки. Тож продовжили наступати, покладаючись перш за все на чисельну перевагу. Ця тактика уже отримала власну назву — "м’ясні штурми", коли ворожі позиції просто закидаються власною живою силою.

Зміна тактики окупантів

Втім, через деякий час стало зрозуміло, що росіяни вирішили дещо видозмінити формат наступу на Авдіївку. Від "м’ясних штурмів" окупанти повністю не відмовилися, але в основному кидають у них людей, мобілізованих на окупованих українських територіях — їх, як людей другого сорту (таке ставлення до мешканців Донбасу в Росії ніхто вже особливо і не приховує), нікому не шкода.

Кадрова ж російська армія намагається діяти обережніше і "енергоощадливіше". Це можна назвати "хвилевими атаками", коли росіяни постійно штурмують позиції ЗСУ, тримають у напрузі українських захисників — але роблять це малими штурмовими групами, які складаються із підготовлених військових.

Ця тактика теж не принесла особливої вигоди окупантам, але битва за Авдіївку ще триває. І Збройні сили України продовжують тримати оборону, тримати чергову українську фортецю. Фортецю, яка захищає собою і тилові регіони, до яких у росіян — після Бахмута і Вугледару — уже немає сил дотягнутися.