Річниця анексії: чому Росія досі не контролює "свої" території
Поділитися
Рік тому Росія анексувала відразу чотири українські регіони — крім двох східних, ще і Запорізьку з Херсонською області. Чому росіяни не змогли захопити усі ці області, а частину ще й втратили уже після анексії, і чого чекати від окупантів далі — у сьогоднішньому матеріалі.
Херсон втратили, Запоріжжя не взяли
30 вересня 2022 року президент країни-агресора Володимир Путін оголосив про анексію чотирьох українських областей — Донецької, Запорізької, Луганської і Херсонської. Ці регіони були вписані в Конституцію РФ, чим перекреслили попередні заяви кремлівської влади про те, що причинами "спеціальної військової операції" були не територіальні прагнення, а лише захист "народу Донбасу". Втім, до брехні російської влади (як і тамтешнього народу) ми за цей час уже звикли.
У Москві після анексії влаштували справжнє свято із концертом на Красній площі. Але далі щось пішло не так. По-перше, попри внесення Запорізької області до складу Росії, саме Запоріжжя російські війська не те що не захопили — а навіть і не наблизилися до нього. Лінія фронту, якою вона була на 30 вересня, не зсунулася на північ, навпаки — 2023 року після початку літнього контрнаступу ЗСУ почала поступово наближатися до Мелітополя і Азовського моря.
Із Херсонською областю було ще гірше. На момент анексії Росія контролювала практично усю територію цього українського регіону. Але протягом двох місяців з моменту свята на Красній площі окупанти втратили близько третини території Херсонщини — власне, усю частину області на правому березі Дніпра. Найгіршим для росіян стало те, що було втрачено контроль над Херсоном — і це стало серйозним символічним ударом по амбіціях Володимира Путіна. Річ у тім, що Херсон був єдиним обласним центром в Україні, в який російські війська змогли зайти і втриматися. Але уже в листопаді 2022-го окупаційні підрозділи були змушені втекти на лівий берег Дніпра.
Чи можливий другий наступ на Херсон та Харків
Між тим в російській Конституції Херсонська область (із Херсоном, звісна річ) досі є частиною країни-агресора. Тож одне із питань, із яким Новини.LIVE звернулися до експертів Петра Черника та Дмитра Снєгирьова, звучить таким чином — чи варто очікувати від російських окупантів повторного наступу на Херсон.
За словами Дмитра Снєгирьова, зараз у Росії, як би вона не хотіла вдатися до такого кроку, немає ресурсів для подібних військових операцій. З тим, що наступ на Херсон зараз неможливий, згоден і Петро Черник — він наголосив, що це нереалістично перш за все тому, що зараз атакувальні дії ведуть Збройні сили України, а перехопити у них ініціативу окупантам буде дуже важко.
Разом з тим, підкреслив Черник, російський стратегічний план щодо України за цей рік, що пройшов з моменту анексії, не змінився. Тож Російська Федерація так чи інакше буде намагатися взяти під контроль усю територію чотирьох анексованих регіонів, які вона вважає своїми. І, можливо, не тільки цих областей.
Так, росіяни зараз зібрали потужне військове угруповання на Куп’янсько-Лиманському напрямку. Але, як заявив Дмитро Снєгирьов, за наявною у нього інформацією, окупанти планують наступати зовсім не на Куп’янськ, а на Ізюм — і звідти, удруге взявши це місто Харківської області, рухатися на північ Донеччини, зокрема, на Слов’янськ. Такий план підтверджує, що Кремль хоче захопити усю територію чотирьох анексованих раніше українських областей – чи принаймні двох східних, Донецької і Луганської. Навіщо це Путіну?
Переговори і бунт — наскільки вони реальні
Як припустив Дмитро Снєгирьов, на такий крок Росія може піти для того, аби на майбутніх переговорах "торгувати" іншими регіонами в обмін на визнання російської приналежності Донбасу. Втім, усе це — в гіпотетичному майбутньому, а поки що окупанти за рік "володіння" чотирма українськими областями так і не змогли взяти їх під повний контроль. Чому ж це, разом із поразками в Харківській та Херсонській областях минулого року, не викликало негативної реакції та протестів шовіністично налаштованої частини російського суспільства, яке підтримало агресію проти України?
Тут експерти однозначні — російське суспільство не уміє цього робити. Бо його помилково вважають європейським суспільством, хоча воно є породженням зовсім іншої, не-демократичної, авторитарної традиції. Петро Черник нагадав, що за усю історію цієї країни було лише два короткі періоди умовної демократії — це 1917 рік, період Тимчасового уряду, та 1991-1993 роки, до розстрілу єльцинською владою парламенту. А реальний протест проти влади був лише один — це повстання Омеляна Пугачова.
Дмитро Снєгирьов підкреслив ще один важливий момент — якщо від когось і можна чекати бунту проти путінської влади, то це від національних республік. Перш за все, на Північному Кавказі. Крім того, подібне можливо ще і в Поволжі, де є потужні Татарстан та Башкортостан. Титульна нація Російської Федерації, власне росіяни, на це нездатні. Ні для того, аби зупинити війну, ні для того, аби навпаки, посилити агресію проти України.
Читайте Новини.LIVE!
