Дружина вже замовила місце на цвинтарі — історія українського розвідника, який вижив
Поділитися
Боєць спецпідрозділу ГУР МО "Артан" з позивним "Хохол" розповів як три дні та дві ночі самотужки повз крізь мінні поля та ворожі позиції, без їжі, води та компаса. Бійця весь час вважали "двохсотим", а його дружина встигла замовити місце на кладовищі.
Про це боєць розповів в інтерв'ю "Українській правді".
Чому спецпризначенця ГУР МО три доби вважали мертвим
В жовтні цього року під час однієї з операцій спецпідрозділу "Артан" на Куп'янському напрямку, Хохол опинився в тилу росіян, у лісі, просто посеред ворожих позицій.
Це сталось коли боєць разом з двома побратимами натрапили на позиції ворога. Зав'язався бій. Хлопець відскочив.
"Я тільки почав відходити, як до них (росіян. — Ред.) підійшла допомога. Мене почали засипати ручними гранатами, і я пішов вглиб на ту відстань, куди вони не могли докинути. Відійшов десь метрів на 50, але мене дістали ВОГом (осколковим боєприпасом з підствольного гранатомету. — Ред.). Поруч — розрив, і я втратив свідомість. Тільки зараз я розумію, що до мене тоді ніхто не прийшов, бо я знаходився на мінному полі", — пояснив Хохол.
Боєць прийшов до тями наступного ранку від вибухів поруч.
"Я розумію, що в мене три варіанти. Здаватися в полон, залишатися тут чи виходити. І я пішов на вихід. Взяв із собою я два магазини, турнікет, ножик та ікону свою забрав — більше нічого. Турнікет брав з таких міркувань: якщо буде одне поранення в кінцівку, то я його накладу. А якщо вже друге, то буду знімати та стікати кров'ю, бо я думав, що не виживу. І ще один патрон для себе — про всяк випадок", — розповів хлопець.
Три дні та дві ночі повз до своїх
Після того, як бійцю вдалось покинути мінне поле та сховатись від ворожого дрона, довелось три дні та дві ночі повзти, не маючи ані їжі, ані води.
"По дорозі нарвався на снайпера. Почав швидко повзти, тіло нагрілось, і він зміг побачити мене в прилад. До речі, це не обов'язково був ворожий снайпер, міг бути й наш. В мене над головою просвистіла куля. Я зупинився і буквально в метрі від мене зайшла ще одна", — сказав спецпризначенець.
На другий день почались дощі та тумани, що ще більше збивало орієнтири.
"Я тільки за звуком зброї, коли починав працювати "браунінг", наприклад, розумів, що наші десь там. У мене навіть галюцинації розпочалися: я повз і "розмовляв" з дружиною. Вже тоді розумів, що марю. Я втратив напрям, просто збився і не розумів, куди рухаюсь", — каже Хохол.
В якийсь момент хлопець дістався до ворожих позицій. Він був настільки близько, що чув усі їхні розмови. Хохол чотири години проходив ділянку у 12 метрів між двома ворожими позиціями, аби не видати себе та, щоб не спрацював жоден прилад.
"Дістався околиць села Іванівка, там кладовище і окопи. Знайшов пів пляшки з водою. Пити довелося маленькими ковточками, затримуючи воду в роті. Я розумів, що якщо зараз одразу все вип'ю, то мене там і упакують. Вже там, на кладовищі, після довгого повзання я підвівся на ноги та пішов потроху. Коли піднявся, зрозумів, що ходити розучився. А навколо ще триває бій, працюють кулемети, міномети", — розповів Хохол.
Дружина вже замовила місце на цвинтарі
Після трьох днів та двох ночей повзання Хохол дістався до українських позицій. Його забрали та відвезли до пункту управління.
"Коли мене знайшли, доктор сказав: "Тобі залишалось 12-14 годин". В мене тиск був 60 на 80. Мене довели до стабілізаційного пункту, я втратив свідомість. Хотіли поставити крапельниці – а немає куди", — згадує боєць.
Оскільки Хохол тривалий час не виходив на зв'язок, дружина почала телефонувати побратимам та керівництву. Його вважали вже мертвим.
"До неї приїхали додому, сказали: так і так. Вона спитала, чи сто відсотків, що він загинув? Їй відповіли, що 99%. Сказали, що ведуть переговори, щоб обміняти тіло.Тож дружина місце на кладовищі замовила, свічки заготувала", — розповів боєць.
Коли спецпризначенець дістався до українського поста живим, хтось із присутніх крикнув: "Дайте телефон, він дружину набере, вона ж там з розуму сходить!".
"Нарешті хтось її набрав. І далі я пам'ятаю дослівно. Я взяв слухавку і сказав їй: "Вибач, що я так довго до тебе повз", — розповів Хохол.
Раніше Новини.LIVE писали, що командир Першого штурмового батальйону 3 ОШБр ЗСУ Петро Горбатенко вважає, що настав час відправляти на фронт молодь. На його думку, вже треба відправляти воювати не дідів, а 18-20-річних.
Читайте Новини.LIVE!
